Українська література 10 клас 13.05.2020
Тема. Образ степу в романі й в українській літературній традиції та фольклорі. "Мотря". Образ Мотрі Кочубей як вияв дилеми між коханням і владою.
1. Літературний диктант «Так — ні». Перевірте себе, звіряючи власні відповіді з поданими (усно).
1) Кочубей займав найвище місце біля гетьмана, був генеральним суддею. (Так)
2) Мазепа на сніданок звичайно їв молочну кашу. (Так)
3) Любов Федорівна — мати Мазепи. (Ні)
4) «Мабуть, і на буйній Україні такий розкішний цвіт ще ніколи не цвів. Ріст, погляд великих очей… усмішка, дивна й нерозгадана…» — це портрет княгині Дольської. (Ні)
5) «Хоч полковий та не дуже то пишний був город, ніби велике село. Тільки декілька кращих будинків пишалося на кілька церков». Мова іде про Миргород. (Так)
6) «Старий я лис, щоб мене можна перехитрити». Так про себе говорить полтавський полковник Іскра. (Ні)
7) Мазепа був гетьманом 21 рік. (Так) 8) Мазепа грав на бандурі, сам склав пісню про згоду. (Так)
9) Кочубеїха в усьому слухалася чоловіка. (Ні) 1
0) В душі Чуйкевича образ Мотрі зливався з образом України. (Так)
11) Кочубеїха більш за все хотіла видати заміж Мотрю за Мазепу. (Ні)
12) Мазепа був меценатом, будував церкви, жертвував на навчальні заклади. (Так)
2. Ознайомтеся.
Хронотоп — взаємозв’язок часових і просторових відносин у художньому творі. Прикмети часу розкриваються в просторі, і простір осмислюється і вимірюється часом.
М. Бахтін вважав, що часопросторові визначення в мистецтві та літературі завжди емоційно-ціннісно забарвлені. Вчений розглядав хронотопи:
f ідилічні,
f містеріальні,
f карнавальні,
а також хронотопи: f дороги, f порогу, f замку, f вітальні, f салону, f провінційного міста.
3. Опрацюйте.
«Образ степу в українській літературній традиції та українському фольклорі»
Зародження знакових для української літератури степових мотивів і тем починається ще в усній народній творчості. Можна виокремити традиційні і усталені: мотив одвічного «прокляття» степом; поетизація степу як найщирішого втілення землі; степ як поле бою, степ як батьківщина, рідна земля. Ці теми і мотиви взаємопов’язані і яскраво виражені в історичних піснях та думах. Хронотоп історичного епосу є реально існуючим, об’єктивно відображений поетичними засобами. У героїчному епосі образ степу переважає. Він є визначним чинником формування менталітету українців-козаків та степовиків. Степом, який для українця є значно більшим, ніж просто географічне поняття, визначається рідний край, батьківщина, держава. Козацький степ є символом української державності. У цьому випадку географічний ландшафт поєднується з історичною пам’яттю: козаки сприймали степ як свою землю, на якій вони були вільними, тому болісний відчай вчувається в піснях, тематично пов’язаних із зруйнуванням Запорізької Січі. У фольклорі поетизується чисте поле, чистий степ, степ широкий, край веселий і в той же час образ степу тлумачиться як ворог, як одвічне прокляття України, тому що ця територія відбирала життя дорогих людей. Найсміливіші тікали в степ, найхоробріші брали до рук меча. В історичних піснях степ постає як втілення землі як метафори життя та поля бою. Образ українця як «хлібороба-войовника» (О. Ольжич).
Отже, образ степу як метафори життя (мотив степу-чорнозему, який родить хліб) і символу державництва (степ як поле бою, у якому стверджується право на землю) є головними мотивами усної народної творчості. Образ степу у «Слові о полку Ігоревім» відкриває дивовижну картину степового буття часів Київської Русі, позначену як прямими акцентами (степ як поле бою, ворожа земля), так і метафорично-образними (степ як земля невідома, міфічна субстанція, ворожа людині). Образ степу посідає особливе місце в багатьох творах української літератури. Степ — це частина душі українця, його характеру. Степ для українців мав ще одне символічне значення — волі. В українській літературі цей образ, як вияв багатьох символів (вічності, батьківщини) знайшов широке застосування у творах Т. Шевченка, М. Гоголя, Є. Маланюка, О. Довженка,
О. Гончара. Море, поле і степ у поезії Шевченка символізують та втілюють дух козацької вольниці. Там широко, там весело Од краю до краю… Як та воля, що минулась, Дніпр широкий — море, Степ і степ, ревуть пороги, І могили — гори. Там родилась, гарцювала Козацькая воля; Там шляхтою, татарами Засівала поле, Засівала трупом поле, Поки не остило…
У творах Т. Шевченка образ степу вражає ландшафтною конкретикою. Поет гарно знав степове довкілля, що відбилося у його творах у майстерних описах гаїв, байраків, видолинків, річок, ярів, лугів, ланів, полів, ставків, які є важливими формами степової екосистеми і гармонійно співснують: «Тихесенько вітер віє, // Степи, лани мріють, Меж ярами над ставами // Верби зеленіють…» («Сон»), «…А кругом // Широколистії тополі, // А там і ліс, і ліс, і поле, // І сині гори за Дніпром…» («Княжна»).
Образ степу для М. Гоголя — це образ Батьківщини, сильної, могутньої й прекрасної. В описі степу й позначилася гаряча любов Гоголя до рідної землі, віра в її силу й могутність, замилування її красою й безкрайніми просторами. Привільні, безмежні степи допомагають зрозуміти характер запорожців, джерела їхнього героїзму. У такому степу можуть жити тільки мужні люди, гордою, сильною, сміливою, наділеною широтою душі й щедрістю серця. Степ — батьківщина героїв, богатирів’запорожців: «Степ, чим далі, тим ставала прекрасніше. Тоді весь південь, весь простір, що становить нинішню Новоросію, до самого Чорного моря, було зеленою незайманої пустынею… Нічого в природі не могла бути краще. Вся поверхня землі представляється зелене’золотим океаном, по якому бризнули мільйони різних квітів…». Характерною жанровою ознакою романів О. Гончара — «Людина і зброя», «Таврія», «Перекоп», «Тронка», «Твоя зоря» є звернення до символізації степу. Серед символів степу найповніше представлено роздвоєність поняття «степовий простір» — свій/чужий, степ як сакральний центр, курган як втілення світової вісі. Ключовим є образ степу у художніх творах М. Коцюбинського («На крилах пісні»), Ю. Яновського («Чотири шаблі»), З. Тулуб («Людолови»), Ю. Мушкетика («Яса»). У творах вищезгаданих письменників ми бачимо розлоги описи степу, у той час як Б. Лепкий не дає широкого опису цієї просторової одиниці, а просто називає її. Читач, знайомий з фольклорною та літературною традицією зображення степу легко розгадує ці натяки і має змогу будувати найрізноманітніші асоціації.
Саме поняття степу у Б. Лепкого несе в собі відчуття волі, непевності і неприборканості. Воно є ознакою політичного безсилля народу. На думку українського літературознавця, перекладача, педагога В. Безушка, «На безмежних степах,.. де не розуміли, що свобода лежить в обмеженні і в обов’язках, де кожний козак, осівши, хотів наслідувати шляхтича, бо це ж був його ідеал в часі мира,— тяжко було взагалі наладнати державне життя». От і лепківський Мазепа, розглядаючи можливість досягнення самостійності Гетьманщини, доходить висновку: «В тім то й біда, що Господь посадив нас не між горами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах. Куди не скоч, скрізь двері. Нам треба заволодіти степом. Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ — ворог держави».
4. Розгляньте інформаційне ґроно до слова степ, враховуючи його символічне значення в романі Б. Лепкого «Мотря» (степ — душа, ворог держави, стихія, воля, непевність і неприборканість, ознака політичного безсилля народу).
5. Прочитайте.
Історія зберегла багато легенд про успіхи Мазепи у жінок. Може тому сучасники розходилися в оцінках стосунків Мазепи з Мотрею. Хтось бачив у них романтичну історію, інші обурювалися похітливістю старого гетьмана, який покохав не просто молоду красиву, розумну дівчину: вона була ще його хрещеницею, що засуджувалося церквою як один із найтяжчих гріхів. Сьогодні ми прослідкуємо за розв’язанням гетьманом дилеми між коханням і владою та проаналізуємо образ Мотрі. Спробуємо зрозуміти, чим ця дівчина привернула увагу непересічної особистості, якою був Мазепа, стала його останнім і справжнім коханням.
6. Запам`ятайте.
Літературний портрет — один із засобів художньої характеристики, письменник розкриває типовий характер своїх героїв і висловлює своє ідейне ставлення до них через зображення зовнішності героїв: їхні фігури, обличчя, одягу, рухів, жестів і манер.
7. Поміркуйте усно.
Коли зародилося кохання між Мазепою і Мотрею? Як у розмові між собою розкриваються їх характери? T Якими були стосунки Мотрі з батьками? T Чому батьки вирішили відправити Мотрю до монастиря? T До кого втікає Мотря і на що сподівається? T Як розкриваються характери Мазепи і Мотрі під час її перебування у гетьмана? T Чому Мазепа відпускає Мотрю до батьків? T Чому Мазепа розкриває перед Мотрею свої найпотаємніші плани? T Чому Чуйкевич порівнює Мотрю з богинею Діаною? T Як вплинули історії тітки та розповіді простих людей на формування поглядів дівчини? T Якою вона мріяла побачити свою країну? T Ким хотіла стати Мотря для гетьмана? T Коли виявилася її здатність до самопожертви?
8. Ознайомтеся з поданим матеріалом, складіть план-характеристику Мотрі Кочубей (письмово).
«Вона начитана… Дівчата — що для неї дівчата? Заспівають, казку розкажуть, та й тільки… Мотрі душно в хаті, її душа рветься до великого діла, вона не буденна дівчина… Вона журиться долею
України, розуміє тую небезпеку, що грозить нам. Вона все добре бачить, може, краще ніж не один, що пірнач носить». І Мазепа «для неї чоловік з тамтого століття, з великих часів, котрі вона так любить». «Кого вона любить? Його чи свою мрію про велич, про славу, про могутність? Невже ж це не одно? Він для неї тая мрія, без котрої життя — одна скука, одна пустиня, байдужість… Встала… Не треба розніжуватись, треба привикати до праці і — до боротьби. Знайшла ціль у своєму житті». «Боже, борони мене,— думав він (Мазепа) сам про себе,— щоб я бажав їй злого. Люблю її, як осіння природа любить ясне сонце. Може, воно недовго буде мені світити, але я його сяйво понесу за собою до могили». Чуйкевич про Мотрю: «І перед очима козака явився ідеал української дівчини, гарної, привабливої, але химерної, такої, що якраз тобі в серце вдереться, то не позбудешся її ніколи. …Як побачив її два роки тому в Батурині, то так задивився, що мало гетьманові не наступив на ногу. І було на що задивитися. Мабуть, і на буйній Україні такий розкішний цвіт ще ніколи не цвів. Ріст, погляд великих очей, котрим краски не підбереш, бо все вони міняться і грають, як море, лице, ніби грецька статуя засоромилася й спаленіла, а усмішка, Боже твоя сила, що за усмішка, дивна й нерозгадана, і тягне, і відтручує, і пестить, і глумиться над тобою,— чари, тай годі!» «До Чуйкевича долітав… химерний дівочий сміх Мотрі, і йому здавалося, що десь там далеко перед ним старинна богиня Діана вертає з ловів і сміється, аж зі сну будяться лісові квітки, аж з озера русалки виринають, зазираючи крізь віття дерев на круту доріжку — що там таке? «Може, в цій дівчині дійсно покутує душа якої богині, а може, вона й сама богиня… Манить і відтручує від себе, відтручує і знову манить, як русалка, заки затягне вглибінь. Дивна нерозгадана вдача. Тим вона сильна, тим і небезпечна. Ніколи не знаєш, що вона скаже і що зробить, стоїть перед тобою, як загадка нерозгадана. Чекаєш гніву,— сміється; усміху ждеш,— сердиться, а все не так, як другі. Із-за неї не тільки голову, але й душу погубиш…» «І диво! Звичайно, тая царівна (антична богиня Діана) скидалася чогось-то на Кочубеєву Мотрю. Мала такі самі темні рівні брови над задуманими очима, таке ж біле кругле чоло і таку нерозгадану усмішку на устах, спосібну довести молодого козака до найвищого захоплення і до найчорнішої розпуки… Мотря!» Убравши Мотрю в український національний одяг (корсетку, плахту), тітка милується нею: «І дійсно, годі собі було уявити Мотрю в кращому вбранню, як те, що вона одягла на себе. Замість намиста і янтару почіпила кілька шнурків великих рівних перел, а волосся закосичила свіжими блідо-жовтими трояндами. Чудово відбивали вони від її русого волосся, що вилискувалося раз відблиском сталі на дамаскенській шаблі, то знов краскою густого, з свіжої кришки витікаючого меду. — Кращої панночки на цілій Україні нема,— шептались між собою дівчата, а Марія Федорівна прямо молилася до тої божеської краси. — Спасибі вам, дівчата! — сказала Мотря і, ніби причарована, сиділа у своїм кріслі, як на престолі цариця, задивлена на шлях, котрим мав над’їхати гетьман». Мазепа про Мотрю: «Навіть божественний Рафаель не змалював такої гарної мадонни. Безсмертна та краса. Ніяк подумати не можу, щоб не стало її. Ні, ні, та краса мусить жити вічно, як не в життю, то в казці і в пісні. І знаю я, що кращої нагороди за всі мої труди і старання не могла мені дати наша рідна земля, як посилаючи найпишніший свій цвіт, святоіванівський цвіт своїх казкових дібров у святочний дарунок для мене. В тобі я бачу красу рідної країни нерукотворну, щиру й непідкупну, правдиву. …в нутрі нашої святої землиці окривається велика благодать, незнищимеє зерно розуму і краси, котрого висловом найпишнішим, який я побачив уперве, це ти, Мотре, мріє моя!»
9. Домашнє завдання: план-характеристика Мотрі - письмово.
Тема. Образ степу в романі й в українській літературній традиції та фольклорі. "Мотря". Образ Мотрі Кочубей як вияв дилеми між коханням і владою.
1. Літературний диктант «Так — ні». Перевірте себе, звіряючи власні відповіді з поданими (усно).
1) Кочубей займав найвище місце біля гетьмана, був генеральним суддею. (Так)
2) Мазепа на сніданок звичайно їв молочну кашу. (Так)
3) Любов Федорівна — мати Мазепи. (Ні)
4) «Мабуть, і на буйній Україні такий розкішний цвіт ще ніколи не цвів. Ріст, погляд великих очей… усмішка, дивна й нерозгадана…» — це портрет княгині Дольської. (Ні)
5) «Хоч полковий та не дуже то пишний був город, ніби велике село. Тільки декілька кращих будинків пишалося на кілька церков». Мова іде про Миргород. (Так)
6) «Старий я лис, щоб мене можна перехитрити». Так про себе говорить полтавський полковник Іскра. (Ні)
7) Мазепа був гетьманом 21 рік. (Так) 8) Мазепа грав на бандурі, сам склав пісню про згоду. (Так)
9) Кочубеїха в усьому слухалася чоловіка. (Ні) 1
0) В душі Чуйкевича образ Мотрі зливався з образом України. (Так)
11) Кочубеїха більш за все хотіла видати заміж Мотрю за Мазепу. (Ні)
12) Мазепа був меценатом, будував церкви, жертвував на навчальні заклади. (Так)
2. Ознайомтеся.
Хронотоп — взаємозв’язок часових і просторових відносин у художньому творі. Прикмети часу розкриваються в просторі, і простір осмислюється і вимірюється часом.
М. Бахтін вважав, що часопросторові визначення в мистецтві та літературі завжди емоційно-ціннісно забарвлені. Вчений розглядав хронотопи:
f ідилічні,
f містеріальні,
f карнавальні,
а також хронотопи: f дороги, f порогу, f замку, f вітальні, f салону, f провінційного міста.
3. Опрацюйте.
«Образ степу в українській літературній традиції та українському фольклорі»
Зародження знакових для української літератури степових мотивів і тем починається ще в усній народній творчості. Можна виокремити традиційні і усталені: мотив одвічного «прокляття» степом; поетизація степу як найщирішого втілення землі; степ як поле бою, степ як батьківщина, рідна земля. Ці теми і мотиви взаємопов’язані і яскраво виражені в історичних піснях та думах. Хронотоп історичного епосу є реально існуючим, об’єктивно відображений поетичними засобами. У героїчному епосі образ степу переважає. Він є визначним чинником формування менталітету українців-козаків та степовиків. Степом, який для українця є значно більшим, ніж просто географічне поняття, визначається рідний край, батьківщина, держава. Козацький степ є символом української державності. У цьому випадку географічний ландшафт поєднується з історичною пам’яттю: козаки сприймали степ як свою землю, на якій вони були вільними, тому болісний відчай вчувається в піснях, тематично пов’язаних із зруйнуванням Запорізької Січі. У фольклорі поетизується чисте поле, чистий степ, степ широкий, край веселий і в той же час образ степу тлумачиться як ворог, як одвічне прокляття України, тому що ця територія відбирала життя дорогих людей. Найсміливіші тікали в степ, найхоробріші брали до рук меча. В історичних піснях степ постає як втілення землі як метафори життя та поля бою. Образ українця як «хлібороба-войовника» (О. Ольжич).
Отже, образ степу як метафори життя (мотив степу-чорнозему, який родить хліб) і символу державництва (степ як поле бою, у якому стверджується право на землю) є головними мотивами усної народної творчості. Образ степу у «Слові о полку Ігоревім» відкриває дивовижну картину степового буття часів Київської Русі, позначену як прямими акцентами (степ як поле бою, ворожа земля), так і метафорично-образними (степ як земля невідома, міфічна субстанція, ворожа людині). Образ степу посідає особливе місце в багатьох творах української літератури. Степ — це частина душі українця, його характеру. Степ для українців мав ще одне символічне значення — волі. В українській літературі цей образ, як вияв багатьох символів (вічності, батьківщини) знайшов широке застосування у творах Т. Шевченка, М. Гоголя, Є. Маланюка, О. Довженка,
О. Гончара. Море, поле і степ у поезії Шевченка символізують та втілюють дух козацької вольниці. Там широко, там весело Од краю до краю… Як та воля, що минулась, Дніпр широкий — море, Степ і степ, ревуть пороги, І могили — гори. Там родилась, гарцювала Козацькая воля; Там шляхтою, татарами Засівала поле, Засівала трупом поле, Поки не остило…
У творах Т. Шевченка образ степу вражає ландшафтною конкретикою. Поет гарно знав степове довкілля, що відбилося у його творах у майстерних описах гаїв, байраків, видолинків, річок, ярів, лугів, ланів, полів, ставків, які є важливими формами степової екосистеми і гармонійно співснують: «Тихесенько вітер віє, // Степи, лани мріють, Меж ярами над ставами // Верби зеленіють…» («Сон»), «…А кругом // Широколистії тополі, // А там і ліс, і ліс, і поле, // І сині гори за Дніпром…» («Княжна»).
Образ степу для М. Гоголя — це образ Батьківщини, сильної, могутньої й прекрасної. В описі степу й позначилася гаряча любов Гоголя до рідної землі, віра в її силу й могутність, замилування її красою й безкрайніми просторами. Привільні, безмежні степи допомагають зрозуміти характер запорожців, джерела їхнього героїзму. У такому степу можуть жити тільки мужні люди, гордою, сильною, сміливою, наділеною широтою душі й щедрістю серця. Степ — батьківщина героїв, богатирів’запорожців: «Степ, чим далі, тим ставала прекрасніше. Тоді весь південь, весь простір, що становить нинішню Новоросію, до самого Чорного моря, було зеленою незайманої пустынею… Нічого в природі не могла бути краще. Вся поверхня землі представляється зелене’золотим океаном, по якому бризнули мільйони різних квітів…». Характерною жанровою ознакою романів О. Гончара — «Людина і зброя», «Таврія», «Перекоп», «Тронка», «Твоя зоря» є звернення до символізації степу. Серед символів степу найповніше представлено роздвоєність поняття «степовий простір» — свій/чужий, степ як сакральний центр, курган як втілення світової вісі. Ключовим є образ степу у художніх творах М. Коцюбинського («На крилах пісні»), Ю. Яновського («Чотири шаблі»), З. Тулуб («Людолови»), Ю. Мушкетика («Яса»). У творах вищезгаданих письменників ми бачимо розлоги описи степу, у той час як Б. Лепкий не дає широкого опису цієї просторової одиниці, а просто називає її. Читач, знайомий з фольклорною та літературною традицією зображення степу легко розгадує ці натяки і має змогу будувати найрізноманітніші асоціації.
Саме поняття степу у Б. Лепкого несе в собі відчуття волі, непевності і неприборканості. Воно є ознакою політичного безсилля народу. На думку українського літературознавця, перекладача, педагога В. Безушка, «На безмежних степах,.. де не розуміли, що свобода лежить в обмеженні і в обов’язках, де кожний козак, осівши, хотів наслідувати шляхтича, бо це ж був його ідеал в часі мира,— тяжко було взагалі наладнати державне життя». От і лепківський Мазепа, розглядаючи можливість досягнення самостійності Гетьманщини, доходить висновку: «В тім то й біда, що Господь посадив нас не між горами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах. Куди не скоч, скрізь двері. Нам треба заволодіти степом. Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ — ворог держави».
4. Розгляньте інформаційне ґроно до слова степ, враховуючи його символічне значення в романі Б. Лепкого «Мотря» (степ — душа, ворог держави, стихія, воля, непевність і неприборканість, ознака політичного безсилля народу).
5. Прочитайте.
Історія зберегла багато легенд про успіхи Мазепи у жінок. Може тому сучасники розходилися в оцінках стосунків Мазепи з Мотрею. Хтось бачив у них романтичну історію, інші обурювалися похітливістю старого гетьмана, який покохав не просто молоду красиву, розумну дівчину: вона була ще його хрещеницею, що засуджувалося церквою як один із найтяжчих гріхів. Сьогодні ми прослідкуємо за розв’язанням гетьманом дилеми між коханням і владою та проаналізуємо образ Мотрі. Спробуємо зрозуміти, чим ця дівчина привернула увагу непересічної особистості, якою був Мазепа, стала його останнім і справжнім коханням.
6. Запам`ятайте.
Літературний портрет — один із засобів художньої характеристики, письменник розкриває типовий характер своїх героїв і висловлює своє ідейне ставлення до них через зображення зовнішності героїв: їхні фігури, обличчя, одягу, рухів, жестів і манер.
7. Поміркуйте усно.
Коли зародилося кохання між Мазепою і Мотрею? Як у розмові між собою розкриваються їх характери? T Якими були стосунки Мотрі з батьками? T Чому батьки вирішили відправити Мотрю до монастиря? T До кого втікає Мотря і на що сподівається? T Як розкриваються характери Мазепи і Мотрі під час її перебування у гетьмана? T Чому Мазепа відпускає Мотрю до батьків? T Чому Мазепа розкриває перед Мотрею свої найпотаємніші плани? T Чому Чуйкевич порівнює Мотрю з богинею Діаною? T Як вплинули історії тітки та розповіді простих людей на формування поглядів дівчини? T Якою вона мріяла побачити свою країну? T Ким хотіла стати Мотря для гетьмана? T Коли виявилася її здатність до самопожертви?
8. Ознайомтеся з поданим матеріалом, складіть план-характеристику Мотрі Кочубей (письмово).
«Вона начитана… Дівчата — що для неї дівчата? Заспівають, казку розкажуть, та й тільки… Мотрі душно в хаті, її душа рветься до великого діла, вона не буденна дівчина… Вона журиться долею
України, розуміє тую небезпеку, що грозить нам. Вона все добре бачить, може, краще ніж не один, що пірнач носить». І Мазепа «для неї чоловік з тамтого століття, з великих часів, котрі вона так любить». «Кого вона любить? Його чи свою мрію про велич, про славу, про могутність? Невже ж це не одно? Він для неї тая мрія, без котрої життя — одна скука, одна пустиня, байдужість… Встала… Не треба розніжуватись, треба привикати до праці і — до боротьби. Знайшла ціль у своєму житті». «Боже, борони мене,— думав він (Мазепа) сам про себе,— щоб я бажав їй злого. Люблю її, як осіння природа любить ясне сонце. Може, воно недовго буде мені світити, але я його сяйво понесу за собою до могили». Чуйкевич про Мотрю: «І перед очима козака явився ідеал української дівчини, гарної, привабливої, але химерної, такої, що якраз тобі в серце вдереться, то не позбудешся її ніколи. …Як побачив її два роки тому в Батурині, то так задивився, що мало гетьманові не наступив на ногу. І було на що задивитися. Мабуть, і на буйній Україні такий розкішний цвіт ще ніколи не цвів. Ріст, погляд великих очей, котрим краски не підбереш, бо все вони міняться і грають, як море, лице, ніби грецька статуя засоромилася й спаленіла, а усмішка, Боже твоя сила, що за усмішка, дивна й нерозгадана, і тягне, і відтручує, і пестить, і глумиться над тобою,— чари, тай годі!» «До Чуйкевича долітав… химерний дівочий сміх Мотрі, і йому здавалося, що десь там далеко перед ним старинна богиня Діана вертає з ловів і сміється, аж зі сну будяться лісові квітки, аж з озера русалки виринають, зазираючи крізь віття дерев на круту доріжку — що там таке? «Може, в цій дівчині дійсно покутує душа якої богині, а може, вона й сама богиня… Манить і відтручує від себе, відтручує і знову манить, як русалка, заки затягне вглибінь. Дивна нерозгадана вдача. Тим вона сильна, тим і небезпечна. Ніколи не знаєш, що вона скаже і що зробить, стоїть перед тобою, як загадка нерозгадана. Чекаєш гніву,— сміється; усміху ждеш,— сердиться, а все не так, як другі. Із-за неї не тільки голову, але й душу погубиш…» «І диво! Звичайно, тая царівна (антична богиня Діана) скидалася чогось-то на Кочубеєву Мотрю. Мала такі самі темні рівні брови над задуманими очима, таке ж біле кругле чоло і таку нерозгадану усмішку на устах, спосібну довести молодого козака до найвищого захоплення і до найчорнішої розпуки… Мотря!» Убравши Мотрю в український національний одяг (корсетку, плахту), тітка милується нею: «І дійсно, годі собі було уявити Мотрю в кращому вбранню, як те, що вона одягла на себе. Замість намиста і янтару почіпила кілька шнурків великих рівних перел, а волосся закосичила свіжими блідо-жовтими трояндами. Чудово відбивали вони від її русого волосся, що вилискувалося раз відблиском сталі на дамаскенській шаблі, то знов краскою густого, з свіжої кришки витікаючого меду. — Кращої панночки на цілій Україні нема,— шептались між собою дівчата, а Марія Федорівна прямо молилася до тої божеської краси. — Спасибі вам, дівчата! — сказала Мотря і, ніби причарована, сиділа у своїм кріслі, як на престолі цариця, задивлена на шлях, котрим мав над’їхати гетьман». Мазепа про Мотрю: «Навіть божественний Рафаель не змалював такої гарної мадонни. Безсмертна та краса. Ніяк подумати не можу, щоб не стало її. Ні, ні, та краса мусить жити вічно, як не в життю, то в казці і в пісні. І знаю я, що кращої нагороди за всі мої труди і старання не могла мені дати наша рідна земля, як посилаючи найпишніший свій цвіт, святоіванівський цвіт своїх казкових дібров у святочний дарунок для мене. В тобі я бачу красу рідної країни нерукотворну, щиру й непідкупну, правдиву. …в нутрі нашої святої землиці окривається велика благодать, незнищимеє зерно розуму і краси, котрого висловом найпишнішим, який я побачив уперве, це ти, Мотре, мріє моя!»
9. Домашнє завдання: план-характеристика Мотрі - письмово.
Коментарі
Дописати коментар